Commons:Science Photo Competition 2023 in Ukraine/Winners

From Wikimedia Commons, the free media repository
Jump to navigation Jump to search

Роботи на конкурс були подані у п'ять категорій, і в кожній з цих категорій свої переможці: від двох до шести призових місць.

Живі організми[edit]

1 місце

Метелик Caligo brasiliensis sulanus на плоді дикого червоного банану


aligo brasiliensis sulanus − великий метелик з родини німфалід (Nymphalidae) сидить на плоді дикого червоного банану (Musa velutina) в Лісовому заповіднику Ла Марта (Refugio de Vida Silvestre La Marta), Коста-Рика. Гусінь цих метеликів живиться, зокрема, і бананами.

Автор: Дмитро Леонтьєв

2 місце

Кортиціоїдний базидієвий гриб Mycoacea subceracea


Кортиціоїдний базидієвий гриб Mycoacea subceracea в Національному Парку Ярра Рейнджес, Вікторія, Австралія. Гриб має зубчастий гіменофор, тобто його спороносна поверхня представлена не порами чи пластинами, як у шапинкових грибів, а пальцеподібними бугорками. На поверхні бугорків помітні волоски − це верхівки цистид, спеціалізованих клітин, які захищають гіменофор.

Автор: Дмитро Леонтьєв

3 місце

Епіфітна папороть Hymenophyllum cupressiforme


Hymenophyllum cupressiforme − епіфітна папороть з родини Мембранолисті (Hymenophyllaceae), Національний Парк Ярра Рейнджес, Вікторія, Австралія. Представники роду Hymenophyllum мають листки (вайї), що складаються з лише одного шару клітин і не містять продихів, що унікально серед судинних рослин. Така будова, добре помітна на світлині, робить ці папороті вразливими до висихання, і тому вони трапляються лише у дуже вологому кліматі. Окрім листків, на фотографії помітні соруси (пучки спорангіїв), вкриті плівчастим покривом − індузієм.

Автор: Дмитро Леонтьєв

4 місце

Грицик великий (Limosa limosa), який є вразливим видом, занесеним до Червоної книги України.


На цьому фото зображений грицик великий (Limosa limosa), який є вразливим видом, занесеним до Червоної книги України. Цього птаха я сфотографував на луці біля річки Случ поблизу села Мар'янівка, Рівненської області, у гніздовому ареалі. Птах помітив фотографа і почав маневрувати навколо, намагаючись відвести увагу від гнізда. Цього року луки були затоплені й гніздовий ареал птахів був зруйнований, що призвело до переміщення популяції вище по долині.

Автор: Петро Катеринич

5 місце

Амблісейус каліфорнікус (Amblyseius californicus) - хижий кліщ з родини фітосеїд (Phytoseiidae)


Amblyseius (Neoseiulus) californicus (McGregor, 1954) - хижий кліщ, якого застосовують в біологічному контролі павутинних кліщів (Tetranychus urticae C. L. Koch, 1836).

Амблісейуса каліфорнікуса застосовують переважко в теплицях, проте він здатен чудово контролювати шкідників і в умовах відкритого грунту на різних культурах. Найуспішніше даний хижак контролює павутинних кліщів на огірках, перцях та трояндах. Фото зроблене в м.Дніпро на листку троянди.

Кліщ має розмір 1-1,2 мм. Зроблено за допомогою макрофотографування фотоапаратом Canon mark 4 та макрооб'єктивом. Таким чином такий маленький кліщ грає величезну роль в оздоровленні нашої планети, а саме, зменшуючи застосування пестицидів у вирощуванні овочів.

Автор: Dokhtoruk Andrii

Спецвідзнака від журі

Сосна алепська в Єраполь-Памуккале, Туреччина


Сосна алепська (Pinus halepensis Mill., 1768) з роду Сосна (Pinus L., 1753) родини Соснові (Pinaceae Lindley, 1836).

Pinus halepensis, відома як алепська або єрусалимська сосна, є корінною мешканкою середземноморського регіону. Це дерево невеликого або середнього розміру, 15–25 метрів заввишки, з діаметром стовбура до 60 сантиметрів, максимум до 1 м. Кора помаранчево-червона, товста, глибоко тріщинувата біля основи стовбура, тонка і лущиться у верхній частині крони. Листя («голки») дуже тонкі, 6–12 см завдовжки, виразно жовтувато-зелені, утворюються парами (рідше кілька по три). Шишки вузькі конічні, 5–12 см завдовжки та 2–3 см завширшки біля основи, коли закриті, спочатку зелені, при дозріванні глянцеві червоно-коричневі через 24 місяці. Вони повільно відкриваються протягом наступних кількох років, процес прискорюється, якщо вони піддаються впливу тепла, наприклад під час лісових пожеж. Шишки розкриваються на 5–8 см в ширину, щоб насіння розсіювалося. Насіння має довжину 5–6 міліметрів, крило 20 мм і розноситься вітром. Алепська сосна тісно пов’язана з Турецькою, Канарською і Приморською соснами, які мають багато спільних характеристик. Деякі автори відносять сосну турецьку до підвидів сосни алепської, як Pinus halepensis subsp. brutia (Ten.) Holmboe, але зазвичай її розглядають як окремий вид. Це відносно незмінний вид, оскільки його морфологічні характеристики залишаються незмінними на всьому ареалі.

Ареал Pinus halepensis простягається від Марокко, Алжиру, Тунісу та Іспанії на північ до південної Франції, Мальти, Італії, Хорватії, Чорногорії та Албанії та на схід до Греції. Він був завезений у багато частин світу, включаючи Португалію. У Сирії, Лівані, південній Туреччині, Йорданії, Ізраїлі та Палестині існує віддалена популяція (з якої вона була вперше описана). Вид зазвичай зустрічається на низьких висотах, переважно від рівня моря до 200 м, але може рости вище 1000 м у південній та східній Іспанії, значно вище 1200 м на Криті та іще вище, до 1700 м на півдні, в Марокко, Алжирі та Тунісі. Дерево здатне швидко заселяти відкриті та порушені території. Вона класифікується як інвазивний вид у Південній Африці.

Автор: Микола Сарапулов

Мікроскопія[edit]

1 місце

Зображення п’яти паразитів Toxoplasma gondii (тахізоїтів) у фібробласті крайньої плоті людини, отримане за допомогою ультраструктурної розширювальної мікроскопії


Імунофлуоресцентне зображення п’яти паразитів токсоплазми (Toxoplasma gondii, гостра стадія інфекції), які інфікували клітину шкіри людини (фібробласт), отримане за допомогою технології ультраструктурної розширювальної мікроскопії.

Внутрішній мембранний комплекс паразита (внутрішня «оболонка») виділено пурпуровим (анти-GAP45+ AlexaFluor 647), мікротрубочки («цитоскелет паразита») жовтим (анти-бета-тубулін + AlexaFluor 488), а ядра синім (ДНК фарбник DAPI).

Toxoplasma gondii є одним із найуспішніших внутрішньоклітинних паразитів, які вражають різні типи клітин у всіх теплокровних тварин, включаючи людину. На цьому зображенні, велика синя пляма над паразитами є ядром клітини-хазяїна - фібробласта крайньої плоті людини. ДНК всередині паразитів упакована в сферу ближче до їх базального кінця (дна жовтого тубулінового «кошика»). Апікальний кінець токсоплазми має кільцеподібну структуру, яка називається коноїдом, який найкраще видно на крайньому лівому паразиті. Ця структура виступає назовні, коли паразит збирається заразити клітину-хазяїна, і використовується як механізм прикріплення та доставки машинерії захоплення всередину середовища клітини-хазяїна. Один паразит розмножується раз на 24 години в процесі, який називається ендодіогенезом. Ендодіогенез розгортається шляхом утворення двох дочірніх клітин у межах зрілого материнського паразита, який споживається в кінці процесу. Спочатку цей фібробласт був інфікований трьома паразитами, два з яких перетворились на чотири дочірні (ті, що зараз виглядають як кавові зерна) до того як я провела фіксацію зразка. Фіксація захопила деяких із них на наступному етапі ендодіогенезу, що видно з додаткових структур тубуліну, видимих у чотирьох із п’яти паразитів безпосередньо над їхніми ядрами.

Зразок: моношар фібробластів крайньої плоті людини, інфікованих штамом T. gondii типу II (ME49Δku80ΔHXGPRT), фіксованих через 24 години після інфікування, вбудованих у поліакрилатний гель, імунологічно забарвлених і розширених у воді. Це зображення є проекцією максимальної інтенсивності z-стека з 123 оптичних зрізів (25,58 мкм), отриманого за допомогою лазерного скануючого конфокального мікроскопа Zeiss LSM980 з об’єктивом 100x (alpha Plan-Apochromat 1.46 oil DIC (UV) M27) в лабораторії Центру оптичного приладобудування Единбурзького університету. Масштабна шкала: 1 мкм.}}{{en|Image of five Toxoplasma gondii parasites (tachyzoites) in a human foreskin fibroblast, obtained using ultrastructure expansion microscopy

Автор: Ксенія Бондаренко

2 місце

Відкладення амілоїду в пухлинній тканині простати


Відкладення амілоїду в пухлинній тканині передміхурової залози. Амілоїд — аномальні відкладення білку, які при зафарбуванні Конго червоним набувають світло-червоного колір. Концентричні кільця свідчать про циклічність процесу запалення. Збільшення 200х. Мікрофотографія зроблена в Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України (Київ, Україна); використано мікроскоп Сarl Zeiss Axio Imager A2 з використанням камери Axiocam 712 color.

Автор: Анастасія Шевчук

3 місце

Диференціювання людських плюрипотентних стовбурових клітин в ГАМК-ергічні нейрони


Флуоресцентна мікроскопія культури нейронів переднього мозку після 40 днів диференціації від індукованих людських плюрипотентних стовбурових клітин (iPSCs). iPSCs від пацієнтки з сімейною формою хвороби Альцгеймера, мутація у гені PSEN1.

TUJ-1-позитивні клітини експресують маркер (β3-tubulin) зрілих нейронів (червоний колір).

GABA-позитивні клітини (зелений колір) експресують маркер GABA- ергічних нейронів - рецептор гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК) A, альфа 1.

Ядра клітин пофарбовані DAPI (синій колір).

Збільшення 40 Х./span>

Автор: Сергій Гончаров

4 місце

Імунофлуоресцентне забарвлення сірої речовини спинного мозку щура, конфокальна мікроскопія


Імунофлуоресцентнее забарвлення сірої речовини поперекового відділу спинного мозку щура у фіксованому препараті, результат комбінації серії конфокальних зображень (мікроскоп Olympus FV 1000, об'єктив 60x NA 0.9, водяна імерсія). Зеленим кольором представлено важкі ланцюги нейрофіламентів (neurofilament heavy chain - NfH, антитіла до NfH із барвником AlexaFluor 488), компоненту проміжних філаментів нейронів. Блакитний колір представляє забарвлення ДНК у ядрах гліальних клітин (Hoechst, флуоресцентний барвник специфічний до ДНК), візуальна відсутність забарвлення ядер нейронів пов'язана з обмеженнями динамічного діапазону мікроскопа, інтенсивність флуоресценції ядер нейронів була на декілька порядків нижча за інтенсивність ядер гліальних клітин. Пурпуровий колір - відбиття довжини хвилі збудження 488 нм від щільних компонентів позаклітинного матриксу, зображення отримано шляхом використання фільтра збудження 488 нм із реєстрацією в діапазоні 488-505 нм, отриманий сигнал значно перевищував інтенсивність флуоресценції барвника AlexaFluor 488. Філаментозна структура на флуоресцентному зображені збігалася зі спостереженнями з використанням диференційно-інтерференційного контрасту. Також не спостерігалося зниження інтенсивності отриманого сигналу через фоторуйнацію з чого було зроблено висновок про природу утворення зображення шляхом пропускання частини відбитого від зразка лазерного випромінювання 488 нм через недовершеність оптичного фільтра збудження.

Автор: Wisstock

5 місце

Електронна мікроскопія фібринового згустку


На даному зображенні представлена електронна мікроскопія фібринового згустку, збільшення 50,000 разів. Барвником виступав 1% уранілацетат. Даний згусток був сформований за присутності F(ab) фрагментів моноклонального антитіла, яке специфічне до Аα105-206 молекули фібриногену.

Автор: Biochemist958

Спецвідзнака від журі

Серія зображень ооциту людини на різних стадіях першого поділу мейозу.


Зверху вниз:

1. Ооцит людини на стадії метафази першого поділу мейозу. В позиції на 11 годину знаходиться веретено поділу (мейоз І). Поляризаційна мікроскопія. Зображення отримано на мікроскопі Nikon eclipse Ti2 (200x збільшення) з використанням системи візуалізації Oosight Meta imaging system Hamilton Thorne.

2. Ооцит людини на стадії телофази першого поділу мейозу. В позиції на 7 годину в перивітеліновому просторі знаходиться перше полярне тільце, але залишки веретена поділу ще зв’язують його з ооцитом, що вказує на фінальні етапи першого поділу мейозу. Поляризаційна мікроскопія. Зображення отримано на мікроскопі Nikon eclipse Ti2 (200x збільшення) з використанням системи візуалізації Oosight Meta imaging system Hamilton Thorne

3. Ооцит людини на стадії анафази першого поділу мейозу. В позиції на 8 годину знаходиться веретено поділу (мейоз І), воно розміщене в місці відділення першого полярного тільця ооциту. Вловлено момент початку відділення першого полярного тільця. Поляризаційна мікроскопія. Зображення отримано на мікроскопі Nikon eclipse Ti2 (200x збільшення) з використанням системи візуалізації Oosight Meta imaging system Hamilton Thorne

4. Ооцит людини на стадії метафази другого поділу мейозу. Зрілий та готовий до запліднення ооцит людини. В позиції на 12 годину в перивітеліновому просторі знаходиться перше полярне тільце. Під полярним тільцем в самому ооциті чітко візуалізується веретено другого поділу мейозу на стадії метафази. Візуалізується тришарова блискуча оболонка ооциту. Поляризаційна мікроскопія. Зображення отримано на мікроскопі Nikon eclipse Ti2 (200x збільшення) з використанням системи візуалізації Oosight Meta imaging system Hamilton Thorne

Автор: Ольга Малюта

Нефотографічні зображення[edit]

1 місце

Сегмент мікротрубочки Sus scrofa після зв'язування з таксолом та пелорузидом


Мікротрубочки є порожніми циліндричними об’єднаннями діаметром ~ 24 нм, які складаються з протофіламентів (утворених з α- та β-тубуліну) та перебувають у стані динамічної нестабільності. Цей стан характеризується стохастичними переходами між фазою “порятунку” (або росту (+)-кінця мікротрубочки) та фазою “катастрофи” (або вкорочення (+)-кінця) та є необхідним для виконання мікротрубочками клітинних функцій. “Порятунок” супроводжується утворенням α-/β-тубулінових димерів та їхнім приєднанням до протофіламентів на (+) кінці; при цьому відбувається зв’язування ГТФ та після вбудовування у решітку гідроліз ГТФ з утворенням ГДФ (відбувається у міждимерному інтерфейсі та є необхідним для динамічної нестабільнсоті). При “катастрофі”, навпаки, відбувається вивільнення субодиниць тубуліну, ГТФ та ГДФ. Мікротрубочки як структурний компонент веретена поділу є необхідними для мітозу, що робить їх важливими мішенями при лікуванні злоякісних новоутворень. Молекули (ліганди), що зв'язуються з різними сайтами α- та β-тубуліну, за характером впливу на мікротрубочки поділяються на стабілізуючі та дестабілізуючі агенти. Відображені на рисунку таксол та пелорузид належать до стабілізуючих агентів, що при зв’язуванні з β-тубуліном викликають укріплення латеральних зв'язків між прилеглими протофіламентами у складі мікротрубочки, запобігаючи “катастрофі” та викликаючи зупинку клітинного циклу.

Для отримання зображень 3-D моделі фрагменту мікротрубочки була використана структура фрагменту мікротрубочки Sus scrofa, визначена за допомогою методу кріоелектронної мікроскопії та депонована у PDB (Kellog et al. (2017); 5SYE). Cтруктура була візуалізована у ChimeraX (https://www.cgl.ucsf.edu/chimerax/), за допомогою якої були отримані зображення. 2-D зображення пелорузиду та таксолу були отримані за допомогою бібліотеки RDKit (https://www.rdkit.org; Python 3.x wrappers). Створення двовимірних схем та об'єднання всіх компонентів ілюстрації здійснювалося у Adobe Illustrator.

Автор: Євген Кустовський

2 місце

Гістофізіологія печінкової пластинки


Дане зображення є навчальною анімацією, що демонструє особливості гістофізіології печінкової пластинки.

Печінкова пластинка складається з одного або двох рядів гепатоцитів, між якими розташовуються жовчні канальці, заповнені жовчу. Між печінковими пластинками розташовані печінкові синусоїди – капіляри синусоїдного типу, стінка яких утворена ендотелієм та несуцільною базальною мембраною. Між стінкою синусоїда та гепатоцитами розташовується перисунусоїдний простір. Синусоїди впадають у центральну вену печінкової часточки. Синусоїдами кров тече від периферії печінкової часточки до її центру і збирається центральною веною. Із кров’ю до печінкової часточки потрапляють різні речовини, що мають бути метаболізовані та виведені печінкою - білірубін, інші метаболіти, токсини, ліки, тощо (на анімації зображені у вигляді блакитного круга). Ці речовини із плазмою крові потрапляють до перисинусоїдного простору, звідки абсорбуються гепатоцитами. У гепатоцитах ці речовини метаболізуються (на анімації блакитний круг змінює колір на зелений) і виводяться у складі жовчі у жовчний каналець. Жовч тече від центру печінкової часточки до периферії. Малюнок та анімацію було створено засобами програми Microsoft Power Point 2016.

Детальне пояснення до цієї анімації можна знайти у відеолекції за посиланням

Автор: Наталія Мар’єнко та Олександр Степаненко

3 місце

Відношення кількості знайдень варіантів «добрий день» і «доброго дня» в ГРАКу


На діаграмі показано відношення кількості знайдень варіантів «добрий день» і «доброго дня» за роками у Генеральному регіонально анотованому корпусі української мови (ГРАК: uacorpus.org), який містить тексти 1818-2023 рр. і має обсяг 1,7 млрд токенів (v.17). ГРАК є корпусом референтного типу, це означає, що він є достатньо повною і репрезентативною колекцією текстів, на основі якої можна робити висновки про лексико-граматичну варіантність української мови і її історичний розвиток протягом XIX-XXI ст. На діаграмі видно, що варіант «добрий день» був історично першим, варіант «доброго дня» з’являється в текстах корпусу з середини XX, але варіант «добрий день» до кінця століття залишається основним. Утім, в останні роки варіант «доброго дня» трапляється все частіше. Редактори і фахівці зі стилістики інколи не рекомендують вживати варіант «доброго дня» (як на цьому наполягав проф. О. Пономарів), але корпусні дані показують нам настільки високу частотність варіанту «доброго дня» в останні роки, що ці рекомендації, очевидно, застарілі.

Автор: Марія Шведова

Люди в науці[edit]

1 місце

Спелеолог Павло Купріч вносить виміри лабіринтів печери на карту


Упродовж 2007 року спелеологи Чернівецького спелеоклубу "Троглодит" та Кострижівського спелеологічно-туристичного клубу "Каскад" провели повне картування лабіринтів печери Скитська, промірявши кожний її закуток. Печера Скитська, також відома як Гострі Говди, є геологічною пам'яткою природи місцевого значення.

Печера розташована у Подільсько-Буковинській карстовій області, в центральній частині Дністровського каньйону, під верхом правого схилу долини річки Дністер. Вхід до печери знаходиться на південний схід від селища Кострижівка Чернівецького району Чернівецької області, за півкілометра до села Звенячин. Навпроти, через Дністер – місто Заліщики в Тернопільськійї області. Координати входу: 48.635032°, 25.721778°.

Загальна довжина печери – 3590 м, площа – 2561м2, об’єм – 5442м3. Печера горизонтальна, лабіринтового типу, місцями розміщена в два яруси. Доступ до перших проходів печери довжиною до 100 метрів появився у 1960-их роках під час кар’єрних розробок гіпсів у кар’єрі Скитський. Лабіринти печери поступово поглиналися під час видобутку гіпсу, доки кар'єр не було закрито. Зусиллями Кострижівського спелеологічно-туристичного клубу “Каскад” організованого Петром Площанським, вдалося прочистити замулені тріщини, і печера досягла своїх сучасних розмірів.

Автор: [[User: Площанський Петро|Петро Площанський]]

2 місце

Пошук бріофільних міксоміцетів у Саксонській Швейцарії


1. Др. Анастасія Кочергіна (Грайфсвальдський університет, Німеччина) у складні міжнародної дослідницької команди веде пошук бріофільних міксоміцетів у Саксонській Швейцарії (Саксонія, Німеччина). Міксоміцети (Myxomycetes) − грибоподібні амебоїдні протисти, що трапляються на субстратах рослинного походження. Деякі з них проходять увесь життєвий цикл на куртинах мохів та печіночників.

2. Проф. Дмитро Леонтьєв (Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди) у складні міжнародної дослідницької команди веде пошук бріофільних міксоміцетів у Саксонській Швейцарії (Саксонія, Німеччина). Міксоміцети (Myxomycetes) − грибоподібні амебоїдні протисти, що трапляються на субстратах рослинного походження. Деякі з них проходять увесь життєвий цикл на куртинах мохів та печіночників.

Автор: Анастасія Кочергіна та Дмитро Леонтьєв

3 місце

Серія фотографій археологині Валерії Лавренко під час розкопок на «Балці Канцерці»


1. Заступниця директора Дніпропетровського національного історичного музею ім. Яворницького і менторка проєкту Noosphere Archaeology Валерія Лавренко під час розкопок на «Балці Канцерці» в селищі Любимівка на Дніпропетровщині. Експедиція проходила влітку 2022 року на місці давнього гончарського центру міжнародного рівня доби раннього середньовіччя, а сама пам’ятка пов’язана з племенами аланів (кочові племена, перебування яких в Україні датується VII-VIII cт.). На глибині 3,4 м команді археологів вдалося знайти гончарне горно площею понад 2х2 м² з ритуальним похованням собаки над ним. Алани мали на той час унікальну технологію випалювання кераміки під закритим куполом горна, внаслідок чого вона набувала чорного кольору. Такі вироби мали надзвичайну популярність як серед кочових народів, так і серед слов’ян, якість керамічних виробів в котрих на той час була набагато нижчою не дивлячись на осілий спосіб життя.

2. Заступниця директора Дніпропетровського національного історичного музею ім. Яворницького і менторка проєкту Noosphere Archaeology Валерія Лавренко під час розкопок на «Балці Канцерці» в селищі Любимівка на Дніпропетровщині. Експедиція проходила влітку 2022 року на місці давнього гончарського центру міжнародного рівня доби раннього середньовіччя, а сама пам’ятка пов’язана з племенами аланів (кочові племена, перебування яких в Україні датується VII-VIII cт.).

На фото Валерія проводить дослідження з використанням інноваційних технологій, а саме підповерхневого радара, щоб встановити місце знаходження археологічних об’єктів та визначити межі розкопу.

В результаті експедиції вдалося локалізувати дев’ятнадцяте горно, яке має найкращий з відомих науці стан збереження і має перспективу до музеєфікації безпосередньо на місці виявлення, тобто In situ.

Також археологи виявили скупчення понад 6 000 одиниць керамічних уламків. «Балка Канцерка» була «містом майстрів» і гончарі здебільшого вивозили свої вироби. Тож безпосередньо на пам’ятці можна знайти лише виробничий брак, однак, масштаби знахідок в будь-якому випадку вражаючі.

Автор: DariaNvkv

Загальна категорія[edit]

1 місце

Біолюмінесценція клейкого павутиння хижих личинок грибних комарів


Біолюмінесценція у карстовій порожнині вапнякової скелі в Національному парку Дорріго, Новий Південний Уельс, Австралія. Краплі клейкої рідини, з’єднані у своєрідні «намиста», виділяють личинки грибних комарів Arachnocampa richardsae, ендеми східної Австралії. Світіння є результатом хімічної реакції окислення гетероциклічної сполуки − люциферину. Ця реакція відбувається у видозмінених органах виділення личинки, мальпігієвих судинах. Світло приваблює комах, які прилипають до клейких крапель і стають їжею комариків. Рожеве сяйво на світлині спричиняють лишайники, підсвічені ультрафіолетовим ліхтариком.

Авторка: Дмитро Леонтьєв

2 місце

Петрогліф, що зображує бика


Петрогліф, що зображує бика. Знаходиться в одному з гротів Національного історико-археологічного заповідника «Кам’яна Могила» - світової пам'ятки давньої культури в Україні поблизу Мелітополя (селище Мирне) у Запорізькій області. Датується XXIV—XXII тис. до н. е. 2018 рік.

Автор: Федір Каїра

3 місце

Два порівняльні знімки галактики М101 з надновою зорею і без неї


Знімки отримано 18 березня 2023 року та 21 травня 2023 року. Перший південніше міста Бережани в Тернопільській області, а другий в самому місті.

Телескоп системи Ньютона Sky Watcher D=254mm, F=1200mm, коректор коми Baader Planetarium Mark III. Екваторіальне монтування: SW NEQ-6. Камера Nikon D7200, ISO 5000, exp=30s на кожен кадр. В першому випадку таких кадрів було складено 59, в другому - 151.

Апаратна база в обох випадках була повністю однаковою. А от умови зйомки суттєво різними як географічно, що позначилося на різниці в засвітці неба, так і кліматично, коли березнева ніч була трохи морозною, а травнева явно теплою, що мало чималий вплив на теплові шуми матриці.

Автор: Сергій Хоменко

4 місце

Відкриття фракійського поховання в селі Орлівка, Ізмаїльський район, Одеська область, 2015 рік


Відкриття фракійського поховання в селі Орлівка, Ізмаїльський район, Одеська область, 2015 рік

У 2015 році археологічна експедиція Одеського археологічного музею та Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського під керівництвом доктора історичних наук, директора Одеського археологічного музею І.В. Бруяко виявила в селі Орлівка, Ізмаїльський район, Одеської області, фракійське поховання.

Поховання було розташоване на схилі пагорба, на території сучасного сільськогосподарського поля. Воно було в хорошому стані збереження.

У похованні був виявлений склеп, в якому знаходився скелет людини. Череп був розташований на камені, який, ймовірно, виконував функцію подушки.

Фракійці були давньою індоєвропейською народністю, яка проживала на території сучасної України, Румунії, Болгарії та Туреччини. Вони славилися своїми воїнськими подвигами та розвиненим мистецтвом.

Автор: Костянтин Голобородов


 Переможці 2022 року  Переможці 2021 року  Переможці 2020 року  Переможці 2019 року  Переможці 2017 року  Переможці 2016 року  Переможці 2015 року